Дорога Марії

22 грудня 

Зачаття Пресвятої Богородиці святою Анною.

• Коротка історія свята
• Про ікону празника
• Тропар та кондак
• Празничний Апостол
• Євангеліє
• Проповідь

Коротка історія

Давній і глибокий культ Пресвятої Богородиці, що є знаменною віхою Східної Церкви, виявляється у великій кількості Богородичних празників у нашому церковному календарі. Ті празники розказують нам найважливіші моменти з життя Божої Матері від її чудесного зачаття аж до її славного успення.

Святе Євангеліє не багато говорить про життя Пречистої Діви Марії, тож нічого дивного, що більшість Богородичних празників не основується на подіях святого Євангелія, а радше на християнській традиції та на оповіданнях апокрифічних книг перших віків. Сюди належить також і празник Зачаття, який наша Церква святкує 22 (9) грудня. Цей празник має окрему історію на Сході та на Заході.

Згадку про цей празник має типікон святого Сави з V ст., одначе його розвій і поширення припадає аж на VIII сторіччя. У цьому столітті святий Андрій Критський укладає службу для празника, а Георгій Нікомедійський та Йоан Евбейський величають його у своїх проповідях. У IX столітті це свято вже було в цілому візантійському цісарстві. Воно є у всіх Східних Церквах.

Празник Зачаття у давнину мав різні назви. До найдавніших належить "Благовіщення Зачаття Святої Богородиці". У конституції про празники цісаря Мануїла Комнена (1143-1181) він зветься "Зачаття нашої Пресвятої Богоматері". Слов'янський Пролог має "Зачаття Святої і Богоматері Анни, коли зачала Святу Богородицю". Загальнослов'янські Устави називають його "Зачаття Блаженної Анни" або "Зачаття Святої Анни, коли зачала Пресвяту Богородицю".

Українська Католицька Церква в Галичині після проголошення догми про непорочне зачаття празник Зачаття Богородиці святою Анною почала називати Непорочним зачаттям Пресвятої Богородиці. Львівський Синод (1891) між Богородичними празниками подає празник Непорочного зачаття і наказує святкувати його на спосіб великих Богородичних празників з одним днем перед- і сьома днями попразденства. Собор також апробував службу Непорочному зачаттю, яку уклав о. Ісидор Дольницький, і наказав служити її у всіх церквах. Римська реформа наших літургійних книг повернула первісну назву празника "Зачаття Святої Анни, коли зачала Пресвяту Богородицю".

Про ікону

Сутністю Бога Ізраїля є те, що Він — "живий" і дає життя (див. Євр. 3, 12). Він створив людину на свій образ і подобу, теж "живим створінням", і дав їй дар бути носієм цього життя, "чоловіком і жінкою сотворив їх" (Бут. 1, 27), закладаючи цим основи шлюбу. Єва була названа матір'ю всіх живих (див. Бут. 3, 20).

Але після перших, сповнених світлом оповідей Буття історія Ізраїля постає перед нашими очима як безперервне вигублення життя, як сумне панування смерті. І все ж у цій безодні знищення праведники Старого Завіту вірили в Бога, а отже, надіялися на життя. Продовження роду через шлюб, заснований Богом в Раю, вважається у Біблії святим. Зустріч двох людей утворює ланку в довгій низці поколінь, які не повинні вироджуватись аж до зустрічі з Тим, Хто з'явиться на землі як Даруватель вічного життя.

Отож в шлюбі, яким він постає у біблійній традиції, можна виділити два паралельні аспекти: очікування повного, вічного життя, провісником якого є подружня любов, і водночас продовження життя. Даром, одержаним від Бога, можна насолоджуватись лише у вірі, в обітниці. Ті Отці Церкви, які більш докладно говорять про це, наприклад, св. Йоан Золотоустий, чудовим способом показують зв'язок між святим шлюбом та дівицтвом. Основою священного союзу між чоловіком і жінкою повинна бути любов, як участь у божественній любові. Це — жива сила. Вважаючи, що ці обітниці вже виконані в Христі та в новому Законі, східні Отці залишили нам небагато повчань щодо святості шлюбу. Це, зрештою, цілком зрозуміло, адже подібні твори походять здебільшого з чернечого середовища. У цьому розумінні дівицтво не постає як протилежність шлюбові, воно є есхатологічним сповненням шлюбного союзу. Людина дівична є людиною цілісною, людиною, яка досягла есхатологічного стану, в якій здійснилася любов Бога. Непорочною є та людина, яка в любові Бога долає тріщину гріха. Згідно зі св. Йоаном, любов між чоловіком та жінкою дана людині, для того, щоби те, що за природою є двома, могло стати з любові одним.

Людська любов є єдиною здатністю людини, піднятою до гідності святого таїнства. Це означає, що вона кульмінує у повноті дівицтва. Справді, плодом шлюбу Йоакима та Анни є Діва Марія. Дівицтво, таким чином, є для людини метою, яку треба досягти, а не чимось, що треба оберігати. У наші часи цю думку дуже виразно розвинув Володимир Соловйов.

Якщо взяти до уваги ці міркування, ікона "Зачаття Пресвятої Богородиці святою Анною" — батьків Пречистої Діви — набуває глибокого значення. Св. Йоаким та св. Анна є останніми представниками старозавітної духовності. Саме від них народиться найкраща квітка нового Закону — Богородиця.

У цьому контексті можемо також зрозуміти, чому на іконах не знайти сцен, де підкреслено любов між чоловіком та жінкою (за винятком тих випадків, коли на іконах св. Йоаким та св. Анна зображені в обіймах один одного). Постаті святих на іконах говорять про есхатологічну досконалість. Отже, до дівичої досконалості дійшли й ті, хто був одружений. Сцена несе атмосферу райського спокою, звичну для східних ікон. Відчувається символічна цінність цього союзу між двома людьми: те, що очікується, вже близько.

Тропар та кондак

Тропар, глас 4: Днесь узи бездітности розрішаються, Йоакима бо й Анну, ви­слухавши, Бог проти надії явно обіцює, що вони родитимуть Богодівицю, з якої сам родився неописанний, що, ставши чоловіком, ангелові повелів співати їй: Радуйся, благодатна, Господь з тобою.

Слава, і нині: Кондак, глас 4: Празнує днесь вселенна зачаття Анни, що сталося від Бога, бо вона породила понад усяке слово ту, що родила Слово.

Послання святого апостола Павла до Галатів 4, 22-31

Браття, Авраам мав двох синів: одного від рабині, другого від вільної. Та той, що від рабині, народився за тілом, той, що від вільної - за обітницею. Це має інше значення: ті дві жінки - це два завіти; один з гори Синаю, що родить рабів, це - Агар. Гора ж Синай в Арабії і відповідає теперішньому Єрусалимові, що в рабстві зі своїми дітьми. Але вишній Єрусалим, вільний, він мати всім нам. Написано бо: Веселися, неплідна, що не родиш! Викликуй, рада та весела, ти, що мук пологів не знала, бо в покинутої більше дітей, ніж у заміжньої. Ми ж, брати, як Ісаак, є діти обітниці. Та як тоді той, що народився за тілом, переслідував того, що народився за духом, так і тепер. Та що каже Писання? Прожени рабиню та її сина, бо син рабині не успадкує зі сином вільної. Отак, брати, ми сини не рабині, але вільної.

Євангеліє від Луки 8, 16-21

Сказав Господь: Ніхто не засвічує світила, щоб його вкрити посудиною або поставити під ліжко, а, навпаки, його ставлять на свічнику, щоб ті, що входять, бачили світло. Нічого бо нема схованого, що не стало б явним, нічого тайного, що не стало б знаним і не вийшло на яв. Вважайте, отже, як слухаєте: бо хто має, тому дасться; а хто не має, візьмуть і те, що йому здається, ніби має. Прийшли до Нього мати Його і брати, та через народ не могли до Нього приступити. Йому сказали: Мати Твоя і брати стоять надворі, хочуть побачитись з Тобою. Він у відповідь сказав їм: Мати Моя і брати Мої — це ті, що слухають слово Боже і виконують його.

Проповідь

Всечесніші отці!
Любі брати та сестри!
Сьогоднішнє свято присвячене Пречистій Діві Марії, її зачаттю у лоні святої матері Анни. Це свято має свою давню історію. Воно носило назву Зачаття св. Анни, що зачала Марію. І ця назва збереглася в багатьох церквах до сьогодні. Інша назва цього свята прийшла від латинської Церкви, як проголошення догми, тобто правди віри про Непорочне Зачаття Пресвятої Богородиці Папою Пієм IX 8 грудня 1854 року.
Назва свята Зачаття св. Анни говорить нам про подію, яка відбулася, а назва – Непорочне Зачаття вказує на суть цього свята, основне його значення і висловлює високу честь, гідність та святість Марії. Чому прийшла назва Непорочне Зачаття? Тому, що у латинській Церкві почали вдиратися сумніви про те, чи Марія була збережена від первородного гріху, чи ні. Церква сказала так! І відомо, що жоден гріх, навіть найменший, не торкнувся її протягом усього життя. А це зовсім не означає, що вона була вільна від спокус злого духа. Диявол спокушував її, але вона довіряла Господові і перемагала його спокуси. Бо у Святому Писанні читаємо, що злий дух спокушав теж Ісуса, самого Бога: «І скінчивши всі спокуси, диявол відійшов від нього до якогось часу» (Лк 4,13). Отже, «до якогось часу», і звичайно більше у Писанні не згадується про напади сил зла на Христа, хоч маємо право здогадуватися, що вони були… Коли сатана так поводився із самим Господом, то що можна сказати про Марію, що була тільки людиною? Нападав диявол на неї, але вона призивала Творця на допомогу і перемагала його. Вона не була надзвичайною жінкою, а такою як ми усі, тільки, що жоден гріх не мав доступу до неї, бо вміло використовувала дари у боротьбі зі злом, а ще краще сказати, що особливою любов’ю була прив’язана до Всевишнього, тому любов постійно торжествувала у її серці і місця злу не було. Не можемо замовчати її виняткового привілею: була вибраною на Матір Сина Божого.
Історія свята полягає в здійсненні обітниці, даної Богом нашим прародичам в раю. Бог обіцяв послати людям Спасителя і так сказав до змія-диявола: «Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою, і між твоїм потомством та її потомством. Воно розчавить тобі голову, а ти будеш намагатися вп'ястися йому в п’яту». (Бут 3,15). Сьогоднішнє свято – це відзначення зачаття Анною дочки, обіцяної Богом жінки, - Марії. Зачаття тої, котра є початком спасіння людей. Вона вільна від первородного гріха, є Пренепорочною, над котрою диявол не мав ніякої влади і ніколи її не буде мати над нею, навіть тінь гріха її ніколи не доторкнулася. За те, що диявол використав наймудрішого змія для спокуси жінки у раю, Господь прокляв його, кинувши його на землю, по якій він повзає, дихаючи та наїдаючись порохом. З цього ми розуміємо, що Господь дав владу людині наступати на голову злого духа (пор. Бесіда 17 на Буття, св. І. Золотоустий). Перша жінка, Єва, згрішила, втратила свою красу та гідність, а Пренепорочна Марія своєю святістю, красою і могутністю перевищує всі створіння. Її з-поміж усіх сотворінь Бог любить найбільше і вона обдарована багатими ласками з самого початку свого зачаття, бо з передвіків вибрана на Матір Спасителя. Беручи до уваги вислів з книги Буття, митці створюють ікони і статуї, прославляючи Діву, свято зачату. Ці твори відомі. Вони зображають прекрасну молоду жінку у світлій одежі, кругом голови у неї зоряна корона з 12-ти зір, а ноги її топчуть голову змія, котрий лежить розпростертий на землі.
В церковній пісні співаємо:
"О, Пречиста благодати повна:
Наче сонце сяє одяг Твій!
Біля скроней зоряна корона,
Під ногами в’ється пекла змій."
В Євангелії про Пречисту Діву Марію сказано мало. Твердження про Непорочне Зачаття розвивалось досить повільно, потрібні були особливі ласки і світло Св. Духа. Коли Пречиста Діва Марія з’явилась святій Бернадеті в Люрді 1858 року і свята Бернадета запитала Прекрасну Діву, хто вона така, то Пречиста Діва Марія відповіла: «Я – Непорочне Зачаття». Це було підтвердженням проголошеної догми. Ми щасливі тим, що у нашій Церкві такого сумніву ніколи не було, бо називаємо її: Пренепорочна. А догми проголошуються тоді, коли наступають сумніви, єресі, заперечення та невіра у ті чи інші правди.
Ми радіємо, що на землі жила Непорочна Діва Марія – улюблена дочка Бога Отця, Мати Божого Сина, Обручниця Святого Духа, котра наділена надзвичайними ласками, а особливо материнським серцем. Серце – це найцінніший скарб людини, а чисте Серце Марії – найвища досконалість, яку створив Господь, це Серце, повне надприродної любові до Бога і всіх людей, повне ніжності і чуйності. Марія своїм серцем відчуває потреби всіх людей: терпить із терплячими і робить все, щоб їх потішити, прийти їм на допомогу, врятувати людей від зла та вічної загибелі. Наш час – це час інтенсивної дії злих сил. Нам потрібно проти них сильної оборони. Марія – це погроза на дияволів. Вона і тепер з нами, про що заявляє нам у своїх об’явленнях. Пресвята Діва закликає людей до єдності з Богом через покаяння, молитву, жертву і піст. За час свого перебування на землі Марія жила скромним, непомітним життям. Ісус Христос помираючи на хресті, звернув нашу увагу на неї, даючи її нам як матір. І ми віримо, що в третьому тисячолітті ім’я Марії прославлятиметься всюди, як нашої улюбленої небесної Матері.
Пошануймо сьогодні святу Анну, котра почала у своєму лоні цю, що ми називаємо Богородицею. Йоаким і Анна випросили її у Господа своїми гарячими молитвами, а були вже поважного віку. Звернімо увагу на велику силу молитви, котрою можна випросити у Бога різних дарів. Ісаак молився двадцять років і молитва вирішила безпліддя його жінки Ревеки, що породила Ісава та Якова, навчає св. І. Золотоустий (пор. св. І. Золот., «Бесіда … не розголошувати гріхів братії» п.9). А разом з тим, безпліддя Сари, Ревеки, Рахилі, що родили у похилому віці, означало приготування до народження Сина Божого без втручання людини, а дією Святого Духа (св. І. Золот., там же, п.7). Тому, вчімося й ми шанувати одні одних нашою витривалою молитвою, як це чинив Ісаак, котрий не докоряв своїй жінці, не мав до неї претензій, не докоряв Богові, але всю свою надію поклав у любові до Творця. Святий І. Золотоустий каже, що він стидається таких, хто молиться до Бога: «Помстись за мене моїм ворогам; покажи їм, що у мене є Бог. Не тоді, людино, вони пізнають, що у нас є Бог, коли ми будемо обурюватися, гніватися й досадувати; але, коли ми будемо смиренні, тихі, лагідні… і продовжує, - … коли ти просиш Законодавця порушувати Його власні закони, молиш Його суперечити Самому Собі… молишся, щоби він вислухав тебе, зробити шкоду ворогам, - то поступаючи так, ти не молишся і не просиш, а ображаєш Законодавця та засмучуєш Того, хто бажає дарувати тобі блага, що походять від молитви. Як може бути вислухана така молитва…, коли ти дражниш того, Хто має тебе почути?» (св. І. Золот., там же п.11). А у наші часи ми свідками, як то люди погорджують одні одними, уважаючи себе віруючими та практикуючими християнами й кличуть до Господа, щоб «помстився ворогам…». Противляться священикам, очорнюють їх, дозволяють собі шарпати їх за священицькі одежі, тощо. Послухаймо слова св. Учителя Церкви, котрий закликає до пошани священика: «Я дивлюся не на його злобу, а на гідність. Хай ніхто не говорить, що він властолюбний і непотрібний; шаную божественне вибрання, хоч би він показався негідним того… Хай почують це ті, котрі не уважають священиків; хай знають вони, яку пошану Давид показував царю; а священик заслуговує далеко більше уваги та пошани, бо покликаний до вищого служіння. Хай навчаться вони не судити та не звинувачувати, але коритися і показувати слухняність» (св. І. Золот., «П’ять слів про Анну» 2-ге Слово). Із життя Марії вчімося мати пошану до Бога та до ближнього, бо вона любила ворогів, навіть тоді, коли вони розпинали її Сина на хресті. Як це зробити? Щиро і постійно просити Господа Бога про такий дар і ми отримаємо його. Хай Пресвята Богородиця, яка була пречиста і пресвята від свого зачаття, допоможе нам каятися та перепрошувати Господа за наші беззаконня, а разом з тим зростати у любові Божій та до ближнього.

Владика Ігор (Возьняк)
2006 р.